Беззаперечність або слухняні діти

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень? На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки. Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо. І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.
Однак, чи завжди слухняність — це добре?
Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.

Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.

Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.

Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”

На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є особистістю, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.
1) Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2) Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукню – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.

3) Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.

4) “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.

5) Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.

6) У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.